Операція спасіння в день народження… Михайло в розпачі закриває простирадлом заплакані очі. Іноді здається, що це жахіття ніколи не закінчиться, до цього неможливо звикнути. Михайло, 36 років, проживає в смт Ярова Донецької області. t.me/rsa010963/713

Розпач та хвилини щастя… Вчора в Слов’янську прямо в локомотив залетів "Шахед". Двоє важких - жінка та чоловік. Машиністи тепловоза, які були вдягнені в каски та бронежилети, доправлені до лікарні Мечникова. t.me/rsa010963/714

Світлі хвилини щастя, коли всі забули про війну... P.S.: Вадим - тяжко поранений Герой, який втратив праву кінцівку. За ліву зараз борються лікарі Мечникова. Але любов перемагає...

Я смерть бачив так близько… Каже Максим, йому 24 роки, з Полтавської області. Втрачаючи свідомість, усвідомив, що з руки та ноги зосталися тільки оголені кістки. За кілька секунд згадав все минуле, попрощався з рідними. Але сам собі наказав - вижити. t.me/rsa010963/717

Мамині шахтарські сльози… Тільки б вистачило сил вижити, - каже мама. Її син Дмитро, 22 роки, працював на шахті. Батько - інвалід. Під час вибуху Дмитро вистрибнув з палаючого автобуса та витягував друзів, щоб не згоріли заживо. t.me/rsa010963/718

Ми стояли, тримаючи їх за руку і думали: хоч би вони дочекалися ранку… Ці молоді люди - це не кадри з фільму, це реалії війни. Не хочеться говорити, хочеться щоб усі вони виживали. t.me/rsa010963/719

Всередині ніби все зачиняється… Відчуття, які Артур пропустив через себе в стані клінічної смерті. В реанімаційній залі миттєво завели серце при критичній крововтраті. Гемоглобін при поступленні - 29. Кінцівка відсутня. Великий шматок вирваної тканини. t.me/rsa010963/720

Мені би встати та пожити трохи… Каже 28-річний Владислав, мешканець Межової. Поїхали з батьком та рідними перевірити, чи збереглися хата та майно. Побули в рідній домівці. Від’їжджали о восьмій вечора, без світла. t.me/rsa010963/721

Коли побачив ці поранення, попросив Бога ще про один шанс… Денису - 24, родом з Хмельницької області. Спочатку повномасштабного вторгнення на війні. t.me/rsa010963/722

Для мене найстрашніше не війна, а зостатися одному, без коханої та дітей… Андрію - 33. З ним цілодобово вагітна наречена Настя. У неї ще є шестирічна дитина, яку хоче виховувати Андрій. У бойових обставинах на Донеччині отримав важке поранення. t.me/rsa010963/723

Я пам’ятав його обличчя та бажання вхопитися за життя… Євгену – 43 роки. Важке поранення у 2022 році. В Мечникова прооперували, повернули на фронт. У вересні 2025 року - мінно-вибухова травма на Донецькому напрямку. t.me/rsa010963/724

Синку, потерпи трохи, ти не сам, ми з тобою... 17 лютого "Шахед" мало не забрав життя Дмитра. Спочатку допомога в Павлограді, але тяжкість поранення вимагала негайного спасіння. "Екстренка" (Радий Шевченко) миттєво доставили до Мечникова. t.me/rsa010963/725

Чотири роки діти без батьків, мами без синів… Війна забирає серця справжніх українців. До цього звикнути неможливо. Швидко зникають зайві слова. Максиму - 43. Він пройшов всю війну. FPV-дрон наздогнав Героя на бойовій позиції t.me/rsa010963/726

Серце б’ється, значить буде і любов… Максим, 22 роки, із Слов’янська. FPV-дрон розірвав його авто. У хлопця вщент розбило руку та нижню кінцівку. Рятувати було нічого. Він 21 лютого у місті Слов’янську відвозив дівчину додому після роботи. t.me/rsa010963/727

Тут життя завжди має ще одну спробу… Важко потім уявити, що бачив раніше при поступленні, своїми очима. Травми грудини, обличчя, верхніх та нижніх кінцівок. Перелито більше двох літрів препаратів крові. Проведено кілька операцій. Олександру - 39.

Сльоза пораненого серця… Дивлюсь у його очі і бачу там не поранення та смерть, а нескінченне бажання обійняти рідних. В кожному його русі відчувається жага до життя. Антону - 32. За освітою - кухар-кондитер. Батьки живуть в Польщі. t.me/rsa010963/729

П’ята весна війни... Дивлюсь в очі дівчат і бачу нескінченну втому. Добре, коли хтось думає про тебе з любов’ю. Ми зшиваємо тіла, але не знаємо, як залатати діри в душах. Їм на 8 Березня не дарували квітів…

За цими бинтами завжди ховається чиясь мужня посмішка, яка чекає любові… Олександру - 39. З Білгород-Дністровського, має вищу освіту. Одержав важке поранення, опіки, відрив лівої руки по плечовий суглоб. t.me/rsa010963/731

Запах ліків ніколи не перебиває запах страху та відчаю в очах… Віктора зараз Господь тримає на руках. Він встиг після вибуху відповзти від свого автомобіля. Віктор - простий український селянин, тримає господарство: корів, свиней. t.me/rsa010963/732