можливо я ще напишу тобі листи якщо мене оминуть всі гострі предмети всі глухі кути всі слова що не промовлять мерці всі думки з котрих нічого не виросте ні паростки ні пагінці всі розмови що німіють з глибин все те де я не стала своя собі

де в тунелях перекликаються сичі що прийшла зима якби ж вони тільки знали що вона нікуди й не йшла що вона згортає усе що вона зола вона смерть це не сніг це тюрма сповнений криками смерч там замерзлі санчата остання зоря там вона заколише усе до непробудного сна

тільки дай їй кресало усе спалить до тла там на шкірі немає живого полотна там вирвано все там не серце діра свист і протяг у сльозах мара вона чи то співа чи то плаче що бога нема чи то молить щоб прийшла сатана щоб не було що було щоб прийшло чого більше нема

«Cобака помер» (1973), Пабло Неруда Переклад мій. ______________ Мій пес помер. Я поховав його в саду поруч з іржавим старим двигуном. Там, не заглибоко, не зависоко, колись мій пес зустрінеться зі мною. 1/8

Тепер він вже пішов зі своєю шерстю, Кепською поведінкою, і зі своїм холодним носом. Я — матеріаліст, який не вірить в обіцяне блакитне небо для жодної людини, для цього пса чи для усіх собак, вірю у небо, так, вірю у небо, куди я не потраплю, та він чекає там на мене, 2/8

махаючи своїм хвостом-віялом, щоб я, коли прийду, все ж мав там друзів. О, я не опишу цю тугу, яка панує на землі, від того, що його немає поруч, для мене він ніколи не був слугою. До мене ставився як дружній їжачок, що зберігає власну суверенність, 3/8

як незалежна зірка, без близькості надміри, без перебільшень: не лазив він в моєму гардеробі, забруднюючи шерстю чи блохами, і він не терся об моє коліно, як всі собаки, одержимі сексом. Ні, мій собака лиш дививсь на мене, і приділяв увагу, та лиш стільки, скільки потрібно, 4/8

щоб зрозумів пихатий чоловік, що, будучи собакою, з цими очима, чистішими за мої, він марнував свій час, але дивився тим поглядом, що зберігав для мене, з всією ніжністю, з усім cвоїм життям кудлатим, життям тихеньким, 5/8

яке провів зі мною, ніколи не турбуючи, І нічого не просячи взамін. Як часто я хотів мати хвоста, йдучи з ним поруч берегами моря, взимку на узбережжі Ісла-Негра, у самоті великій: там вгорі повітря, пронизане льодовиковими птахами, 6/8

а пес стрибає, волохатий, і сповнений напруги моря в русі: гуляє й нюхає усе навколо, виляє своїм золотим хвостом, обличчям до обличчя з Океаном і його піною. 7/8

О, радість, радість, радість, уміють так собаки лиш радіти, нічого більше, із абсолютизмом безсоромної природи. Нема прощання з моїм собакою, який помер. Як не було й нема брехні між нами. Він пішов, я поховав його, та й по тому. 8/8

не одіссей я блукання мої тривожні лише у кімнаті і сирени щоночі не ті нам співають на які вже не реагують ні діти ні кішки але на всіх мандрівка тривала чекає у темряві сумніву дім віднайти свій дім мов промінчик що кличе до себе Анатолій Дністровий