ледь не вийшла гола на балкон. поставила собі задачу - перевдягнутися, але наплутала порядок, і спочатку все з себе зняла, а потім пішла на балкон, добре, що вчасно отямилася.

дуже здивувалася, що в мене вуха мокрі. потім згадала, що це я слухала лежачи «Ми помрем не в Парижі», плакала, і мені сльози у вуха позатікали

їхала до Львова на класичному плацкарті, зараз пересадка на новому, я відчуваю, ніби не гідна тут їхати

сиджу, я думаю, в що таке «таріоса». це тапіока пише

побачила в харківському зоопарку, як орангутанг собі на голову надів пакет і постійно його поправляв, коли від падав з нього, і пісня «оркестр абізян» заграла новими фарбами

легеньке чтиво на вечір

гуляємо з хлопцем Харковом, йде чоловік із псом на зустріч, я задивилася на собаку, чоловік раптово зупиняється, повертається до мене і викрикує: - слушай, может тєбя вази інтєрісуют?

трипіччя їбе піздєц

«ібо» 🤮

так переживала за знайомство хлопця з мамою, щоб в кінці вони вдвох весело курили на балконі