Якось я рішуче натиснула кнопку деактивації акаунту з наміром ніколи більше не повертатися сюди. «Ніколи» тривало менше ніж пів року… Та попередній акаунт уже не повернути — що ж, тепер лише нова сторінка.

Бімстер Цікаво спостерігати, як засуджують 30-річних за спроби розібратися з досвідом, що сформував їхню особистість, але водночас ніхто не засуджує батьків, які у тому ж віці робили вчинки, через які ці 30-річні тепер змушені “фіксити” те, що взагалі не мало б ламатись.

Тиша в онлайн-просторі терапевта може бути тригером: у деяких клієнтів зʼявляється потреба «промацати» ситуацію. Я помічаю, як після пауз у соцмережах зростають запити на сесії. Бачу в цьому тривожну реакцію внутрішньої дитини: «А терапевт жива? Вона ще тут, не покинула?»

А потім може виявитись, що це не депресія закінчилась, а просто перехід у маніакальний епізод 🫠 привіт, біполярний. Жарти жартами, але до активності після депресії варто повертатись дуже обережно 🫂

Та фіг із тими грибами – це ж класичний срач на повторі 🫠 Мене більше здивувала реакція автора на людей, які просто намагались пояснити суть. Цікава позиція: відкидати чужі думки, вимагаючи “доказів”, коли власна теж не підкріплена науковими фактами.

Іноді причина може бути не в «жлобстві». У дворі, «паркувальник» запарковував машини за плату і мешканці вже не мали куди ставити свої авто. Тоді поставили такі штуки — ключі були лише у мешканців, хто встиг — той і паркувався. Після цього вперше з’явилося місце для своїх.